Порушення трудового законодавства має бути неминучим і жорстким. Як це забезпечити в умовах "лояльності" урядовців і чиновників до перевірок бізнесу, а також пасивності профспілок??
Сам працівник і його представники профактивісти мають вчасно легалізувати порушення і порушника шляхом офіційних звернень до державних інспекцій праці та профорганів вищого рівня.
Слід пам'ятати, що за Конституцією кожен громадянин має право захищати свої права безпосередньо в суді.
Слід знати, що з 1 січня 2018 року зросли штрафи за порушення трудового законодавства та оплати праці.
Відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у 2018 році становитиме з 01.01.2018 р. у місячному розмірі – 3723 грн. та у погодинному розмірі – 22,41 грн.
Так фактичний допуск одного працівника до роботи без трудового договору (наказу) може тепер становить 128 690 грн.
Трудові відносини роботодавця із працівником розпочинаються із укладання трудового договору, який оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу.
Повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів ДФС за місцем обліку їх як платника ЄСВ до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів.
· засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;
· на паперових носіях разом з копією в електронній формі;
· на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.
Зазначений підхід ґрунтується на листах Мінсоцполітики, зокрема листі від 04.08.2015 р. №432/13/155-15 де зазначалося, що дата наказу про прийняття на роботу і дата початку роботи не збігаються. Саме таким чином, тобто складанням наказу про прийняття на роботу перед днем, у який працівника буде фактично допущено до роботи, Мінсоцполітики пропонує виконати вимогу ч. 3 ст. 24 КЗпП України: подати до ДФС інформацію про зарахування працівника до моменту допуску його до роботи.
За порушення трудового законодавства юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть наступну фінансову відповідальність у таких розмірах:
- 30 мінімальних зарплат за кожного працівника, це 111 690 грн. (якщо мінімальна зарплата 3723 грн) за наступні порушення:
· фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору;
· оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час;
· виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску.
- 10 мінімальних зарплат за кожного працівника, це 37 230 грн. (якщо мінімальна зарплата 3 723 грн) за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці (наприклад, за не оплату роботи в нічний час, роботу в вихідний або святковий день, понадурочну роботу та інші питання оплати праці);
- 3 мінімальні зарплати, – це 11 169 грн (якщо мінімальна зарплата 3 723 грн) за такі види порушень:
· порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць,
· виплата їх не в повному обсязі.
- 10 мінімальних зарплат за кожного працівника, це 37 230 грн (якщо мінімальна зарплата 3723 грн) за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- 1 мінімальна зарплата (3723 грн) за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених вище.
Зверніть увагу щодо правильного оформлення наказів про прийняття працівників на роботу, оскільки за у випадку визнання недійсним наказу про прийом працівника на роботу підприємству може загрожувати штраф у розмірі 111 690 грн.
Якщо наказ оформлений правильно, але підприємство несвоєчасно повідомило фіскальну службу про прийняття працівника на роботу, то таке порушення коштуватиме підприємству 3 723 грн.
Штрафні санкції застосовує Управління Держпраці на підставі постанови у ході планової чи позапланової перевірки роботодавця. Виконання цих постанов покладається на Державну виконавчу службу.
Крім застосування вище зазначеної санкції на підставі ст. 41 КУпАП окремо передбачено адміністративну відповідальність на керівника підприємства у розмірі від 8500 грн до 17 000 грн за фактичний допуск працівника без трудового договору.
Отже, фактичний допуск одного працівника до роботи без трудового договору (без наказу) може коштувати підприємству та керівни 128 690 грн (111 690 грн + 17 000 грн) + виплата такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді.
Не направлення повідомлення до фіскальної служби про прийняття працівника на роботу (або несвоєчасне направлення) коштує 3723 грн. фінансового штрафу і до 1700 грн адміністративного штрафу.
Штраф у розмірі 100 мінімальних заробітних плат (у 2018 році - 372 300 грн) чекатиме за не допуск до проведення перевірки, пов’язаної із виявленням таких фактів:
· допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);
· оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві;
· виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску та податків.
Необхідно негайно затвердити за погодженням з профкомом щорічні графіки відпусток з урахуванням наявних не використаних відпусток за попередні роки (перевірка може бути за три роки). Працівникам, що не використали щорічну відпустку запропонувати надати заяви у яких вказати про причини небажання йти у відпустку повної тривалості та про неможливість виконання графіка відпусток. При цьому в указаних заявах працівники зазначають, що «за потреби у відпустці звернуся з додатковою заявою».
Консультація грунтуєтьсяна наступних нормативних документа що грунтуються нижче
І. Витяг з Закону України "Про зайнятість населення"
Стаття 37. Діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні
1. Суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, співпрацюють з територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом:
1) укладення договорів про співпрацю за окремими напрямами діяльності, у тому числі для обміну даними про вільні робочі місця (вакансії);
2) проведення спільних заходів (проектів);
3) консультування з метою вдосконалення професійної практики та надання послуг роботодавцям і особам, що шукають роботу, в тому числі тих, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
2. Суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, забороняється отримувати від громадян, яким надано зазначені послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди. Оплата послуг з працевлаштування здійснюється виключно роботодавцем, якому надано такі послуги.
Стаття 50. Участь роботодавців у забезпеченні зайнятості населення
1. Права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про організації роботодавців,їх обєднання, права і гарантії їхдіяльності" та "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.
2. Роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом:
1) створення умов для реалізації громадянами права на працю;
2) додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
3) погодження змісту професійного навчання;
4) реалізації права на обрання навчальних закладів, підприємств, установ та організацій для професійного навчання безробітного відповідно до встановлених вимог;
5) участі у державній кваліфікаційній атестації, державній атестації осіб за результатами професійного навчання та підтвердженні професійної кваліфікації за робітничими професіями осіб, що бажають підтвердити результати неформального навчання;
6) подання пропозицій до проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;
7) участі у здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердження кваліфікації працівників.
3. Роботодавці зобов'язані:
1) забезпечувати гідні умови праці, які відповідають вимогам законодавства в сфері оплати праці, охорони і гігієни праці;
2) вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з профспілками з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом'якшення їх наслідків і зменшення чисельності вивільнених працівників;
3) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях;
4) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:
попит на робочу силу (вакансії);
заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення;
5) проводити попередні консультації з первинною профспілковою організацією, з якою укладено колективний договір, залучення працівників інших роботодавців, зокрема працівників суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні.
4. Роботодавці мають право:
1) проводити добір працівників безпосередньо або через територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні;
2) брати участь через представницькі органи роботодавців в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;
3) взаємодіяти з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у створенні банку даних про вільні робочі місця (посади), сприянні працевлаштуванню безробітних та визначенні перспективної потреби у кадрах;
4) застосовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства в порядку, визначеному законом;
5) одержувати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно інформацію про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення, у тому числі осіб, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, а також інших осіб, які шукають роботу;
6) брати участь в організації та проведенні громадських робіт, організовувати та проводити інші види робіт тимчасового характеру;
7) проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам;
8) оскаржувати в установленому порядку дії або бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
9) брати участь у фінансуванні заходів щодо сприяння зайнятості населення відповідно до законодавства;
10) одержувати від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, компенсації у розмірах і порядку, що встановлені цим Законом та іншими актами законодавства, прийнятими на його виконання.
5. Роботодавцям забороняється:
1) висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя;
2) застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин;
3) залучати до роботи працівників, що наймаються суб'єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, для подальшого виконання ними роботи на інших підприємствах, в установах та організаціях у разі, коли у такого роботодавця:
протягом року здійснено скорочення чисельності (штату) працюючих;
не дотримано нормативу чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва;
передбачається виконання робіт у шкідливих, небезпечних та важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.
6. Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у:
1) формуванні та реалізації державної і регіональної політики зайнятості та здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
2) розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;
3) управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до законодавства;
4) розробленні та оновленні професійних стандартів (кваліфікаційних характеристик), сприянні розвитку системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні їх належної якості;
5) організації та проведенні досліджень з проблем поточної та перспективної потреби ринку праці.
7. Організації роботодавців мають право вносити органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду пропозиції щодо зайнятості населення.
Стаття 53. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення
1. Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність згідно із законодавством.
2. У разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
3. У разі провадження суб'єктом господарювання діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без отримання відповідної ліцензії або наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без отримання відповідного дозволу стягується штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
4. У разі неподання або порушення порядку подання суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, відповідно до цього Закону відомостей про працевлаштованих ним осіб стягується штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
5. У разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:
на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
6. У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 4 частини третьої статті 50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
7. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, вимог частини другої статті 37 цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
8. У разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, вимог цього Закону та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
9. Штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частинах другій - сьомій цієї статті, накладаються уповноваженим органом з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
10. У разі несплати (відмови від сплати) протягом місяця передбачених цією статтею штрафів їх стягнення здійснюється в судовому порядку. Суми штрафів, зазначених у частинах другій, п'ятій та шостій цієї статті, зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а ті, що зазначені у частинах третій, четвертій, сьомій та восьмій, - до державного бюджету.
11. Посадові особи суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, які порушили вимоги законодавства під час надання таких послуг, несуть відповідальність згідно із законодавством. Невиконання суб'єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, вимог законодавства під час надання таких послуг є підставою для прийняття рішення про припинення діяльності або анулювання ліцензії органом ліцензування.
ІІ. Витяг з Кодексу законів про працю України
Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час,
установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.
Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
{Стаття 265 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93; в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 734-VIII від 03.11.2015, № 1404-VIII від 02.06.2016, № 1774-VIII від 06.12.2016}
ІІІ. Постанова КМУ від 17 липня 2013 р. № 509 про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення {Назва Постанови із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}{Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 55 від 03.02.2016 № 295 від 26.04.2017}:
"Відповідно до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини дев’ятої статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” Кабінет Міністрів України постановляє:
{Вступна частина із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}
Затвердити Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що додається.
{Постановляюча частина із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}"
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 17 липня 2013 р. № 509
ПОРЯДОК
накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення
{Назва Порядку із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}
1. Цей Порядок визначає механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” (далі - штрафи).
{Пункт 1 в редакції Постанови КМ № 55 від 03.02.2016}
2. Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
{Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
{Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
{Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016}
акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади.
{Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 55 від 03.02.2016; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
{Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
3. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
{Пункт 3 в редакції Постанови КМ № 55 від 03.02.2016}
4. Справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
5. У разі надходження від суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
{Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
6. Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
{Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
7. Справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
8. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
{Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п’ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
{Пункт 8 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб’єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
{Абзац четвертий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
9. Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб’єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
{Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
10. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
11. Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються:
у судовому порядку регіональними центрами зайнятості на підставі матеріалів справи, що передаються їм територіальними органами Держпраці, виконавчими органами міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (щодо штрафів, передбачених частинами другою, п’ятою і шостою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення”);
{Абзац другий пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
у судовому порядку територіальними органами Держпраці, виконавчими органами міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (щодо штрафів, передбачених частинами третьою, четвертою і сьомою статті 53 зазначеного Закону);
{Абзац третій пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другоюстатті 265 Кодексу законів про працю України).
Порядок взаємодії територіальних органів Держпраці та виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад з регіональними центрами зайнятості визначається Мінсоцполітики.
{Абзац п'ятий пункту 11 в редакції Постанови КМ № 295 від 26.04.2017}
{Пункт 11 в редакції Постанови КМ № 55 від 03.02.2016}
12. Держпраці та її територіальні органи, виконавчі органи міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад ведуть облік справ, прийнятих за результатами їх розгляду рішень та відомостей про сплачені у добровільному порядку штрафи.
{Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 295 від 26.04.2017}
IV. ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
09.11.2016 р.
Справа N 806/1561/16
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: головуючого, судді - Черняхович І. Е., секретар судового засідання - Господарчук, за участю: представника позивача - К. А. Ф., представника відповідача - Г. О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" до управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною і скасування постанови від 05.08.2016 року, встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05.08.2016 N ЖИ54/06-26-040/0474, що винесена управлінням Держпраці у Житомирській області. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувана постанови винесена з порушенням вимог чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи.
Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами управління Держпраці у Житомирській області була проведена планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За результатами перевірки управлінням Держпраці у Житомирській області було складено акт перевірки N 06-26-040/0474, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 11 КЗпП України, ч. 5 ст. 79 КЗпП України, ч. 5 ст. 80 КЗпП України, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
05 серпня 2016 року на підставі акту перевірки управлінням Держпраці у Житомирській області була винесена постанова N ЖИ54/06-26-040/0474, якою, згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення позивачем законодавства про працю, викладене в акті перевірки N 06-26-040/0474, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" було накладено штраф у розмірі 29000,00 грн. (а. с. 8).
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суд виходив з наступних мотивів.
Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11 лютого 2015 року N 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року N 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема управління Держпраці у Житомирській області.
Процедуру проведення відповідачем перевірок встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 2 липня 2012 року N 390 (далі - Порядок N 390).
Відповідно до пункту 7 Порядку N 390 за результатами перевірки складається акт перевірки.
Встановлено, що за результатами проведення перевірки управлінням Держпраці у Житомирській області було складено акт перевірки N 06-26-040/0474, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог Кодексу законів про працю України, а саме:
- у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" колективний договір не укладався; працівники та спеціалісти про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну письмово не повідомляються;
- ненадання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд;
- невиплата при звільненні працівників всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення;
- невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Враховуючи, що відповідачем застосовані штрафні санкції, передбачені саме абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, можна дійти висновку про те, що при визначенні розміру штрафу відповідач виходив із встановлення перевіркою фактів недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці щодо двох працівників.
Із дослідженого акту перевірки вбачається, що під час перевірки встановлено лише одне порушення щодо двох працівників, а саме: порушення вимог ч. 5 ст. 80 КЗпП України в частині ненадання працівникам щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. Порушення вчинене відносно бухгалтера ОСОБА_3 та будівельника ОСОБА_4.
Однак, представник позивач вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгаз" не порушувало прав працівників, що підтверджується копіями заяв бухгалтера ОСОБА_3 та будівельника ОСОБА_4, які надані до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Перевіркою встановлено порушення ч. 5 ст. 80 КЗпП України, якою забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Відповідач вважає, що порушення вчинено відносно бухгалтера ОСОБА_3 - остання дата перебування у відпустці з 23.08.2010 по 16.09.2010 згідно наказу N 7-к від 20.08.2010 за період роботи з 03.11.2004-02.11.2011. За період роботи з 03.11.2005 у відпустці повної тривалості не перебувала; будівельника ОСОБА_4 - остання дата перебування у відпустці з 20.01.2012 по 12.02.2012 згідно наказу N 9-к від 19.01.2012 за період з 01.04.2011 по 21.03.2012. За період роботи з 01.04.2012 у відпустці повної тривалості не знаходився.
В матеріалах справи знаходяться належним чином завірені копії заяв бухгалтера ОСОБА_3 (а. с. 15 - 24), а саме:
- заява N 01/11/06 від 01.11.2006 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2005 по 02.11.2006 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2006 рік;
- заява N 01/11/07 від 01.11.2007 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2006 по 02.11.2007 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2007 рік;
- заява N 31/10/08 від 31.10.2008 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2007 по 02.11.2008 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2008 рік;
- заява N 30/10/09 від 30.10.2009 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2008 по 02.11.2009 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2009 рік;
- заява N 01/11/10 від 01.11.2010 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2009 по 02.11.2010 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2010 рік;
- заява N 01/11/11 від 01.11.2006 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2010 по 02.11.2011 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2011 рік;
- заява N 01/11/12 від 01.11.2012 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2011 по 02.11.2012 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2012 рік;
- заява N 01/11/13 від 01.11.2013 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2012 по 02.11.2013 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2013 рік;
- заява N 01/11/14 від 01.11.2014 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2013 по 02.11.2014 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2014 рік;
- заява N 30/11/15 від 30.10.2015 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 03.11.2014 по 02.11.2015 та про неможливість виконання нею графіку відпусток на 2015 рік.
Окрім того, в матеріалах справи знаходяться належним чином завірені копії заяв будівельника ОСОБА_4 (а. с. 25 - 27), а саме:
- заява N 29/03/13 від 29.03.2013 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2012 по 31.03.2013 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2013 рік;
- заява N 31/03/14 від 31.03.2014 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2013 по 31.03.2014 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2014 рік;
- заява N 30/04/15 від 30.04.2015 про небажання йти у відпустку повної тривалості за період роботи з 01.04.2014 по 31.03.2015 та про неможливість виконання ним графіку відпусток на 2015 рік.
Суд звертає увагу на те, що у вказаних заявах працівники зазначають, що "за потреби у відпустці звернусь з додатковою заявою".
Всі заяви зареєстровані в Журналі реєстрації заяв працівників ТОВ "Трансгаз" (а. с. 52 - 61).
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи регулюються Законом України "Про відпустки" (далі - Закон).
Так, дійсно стаття 11 Закону забороняє ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Однак, суд звертає увагу на те, що вказана в ст. 11 Закону та в ст. 80 КЗпП Українизаборона стосується роботодавця, однак жодним чином не зобов'язує працівника використовувати у примусовому порядку надане законами право на відпустку.
Згідно статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Отже, відпустка - це право, а не обов'язок кожного, хто працює.
Судом безспірно встановлено, що на виконання вимог чинного законодавства роботодавець включив в графік щорічних відпусток даних працівників, тим самим надав їм право на відпустку. Використання ж цього права залежить лише від волі працівника, оскільки відсутній правових механізм примусового направлення працівників у відпустку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку, в порядку виконання обов'язку передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 11, 69 - 71, 94, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05.08.2016 N ЖИ54/06-26-040/0474, що винесена управлінням Держпраці у Житомирській області.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя І. Е. Черняхович
