Позиція ВСУ у справі про порушення трудових прав працівника при звільненні
ВСУ розглянув справу про зобов'язання звільнити з роботи, стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до матеріалів справи позивач звернувся до роботодавця із заявою про надання відпустки з подальшим звільненням з роботи на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору). Проте відповідач не звільнив його з роботи, не здійснив усіх відповідних виплат та не повернув трудову книжку, чим порушив його трудові права та завдав моральної шкоди.
У поданій до ВСУ заяві роботодавець не погоджується з рішеннями судів першої та касаційної інстанції та просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, виходячи з того, що позовна заява працівника подана з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП. Однак суд касаційної інстанції у своїй ухвалі вказав, що, поновлюючи працівникові строк звернення до суду з позовом, місцевий суд правильно врахував доводи працівника щодо звернень з відповідними заявами до комісій із трудових спорів, профспілкових організацій, а також тривалої хвороби, що свідчить про поважність причин пропуску такого строку.
Отже, ВСУ, вивчивши матеріали справи, виходить з такого:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен бувдізнатися про порушення свого права (ст. 233 КЗпП);
- непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або наступного дня після його звернення (якщо в цей день він не був на роботі) з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності (ст. 117 КЗпП);
- у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП, суд може поновити ці строки (ст.234 КЗпП);
- встановлені ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
------------------------
Постанова Верховного Суду України N 6-409цс16 від 06.04.2016 р.
Господарські суди повинні враховувати практику Європейського суду з прав людини
ВГСУ проінформував господарські суди щодо необхідності подальшої імплементації практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у здійсненні правосуддя.
Зокрема, у зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. (далі - Конвенція) та прийняттям ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (N 3477-IV від 23.02.2006 р.) господарським судам при здійсненні судочинства слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні
Також господарським судам слід враховувати, що згідно з п. 1 ст. 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення, прийнятого ВСУ (цей строк не обчислюється щодо заяв, які не стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває).
Крім того, ВГСУ звернув увагу, що до повноважень Суду не входить перегляд та скасування судових рішень, ухвалених національними судами, і тому Суд не повинен діяти як четверта інстанція. При цьому судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано Судом доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або в протоколах до неї.
До того ж ВГСУ наводить систематизований виклад правових позицій Суду у вирішенні окремих господарських спорів на підставі положень ГПК України.
------------------------
Інформаційний лист Вищого господарського суду України N 01-06/1444/16 від 22.04.2016 р.
