По дорозі з Кагарлика на Стайки проїжджаєш поля кількох сільгосппідприємств. Є, як кажуть, що порівнювати. В цілому посіви скрізь гарні, але і на загальному фоні стайківські виділяються. Чистотою, рівними сходами, свіжістю.

- Таке враження, що дощів тут було більше, ніж в інших куточках району, - справедливо відмітив голова райкому профспілки працівників АПК Петро Цибульський.

Втім, у директора ПОСП «Дніпро» Анатолія Ворони цьому своє пояснення.

- У господарстві немає жодного гектара ріллі, який би не одержав поживи. Причому подвійної: вносимо азотні добрива і комплексні.

Щедрий урожай обіцяє озима пшениця, яка в «Дніпрі» займає 1000 гектарів. Хоча в плані прибутковості тут, як і скрізь, ставка робиться на соняшник, сою, кукурудзу.

- Ще б вологи 10-15 міліметрів і все піде в ріст, і в майбутню урожайність, - зазначає Анатолій Петрович.

На щедрий урожай сподіваються і трудівники сільгосппідприємства, і його пайовики. Бо гарний ужинок, то матеріальні достатки кожного.

Протягом квітня-травня місячна зарплата механізаторів у ПОСП «Дніпро» складала 15-20 тис. гривень. У жнива вона ще підніметься. А якщо вродять хліба, тут і середньомісячна зарплата за рік складатиме 15-18 тисяч. Це - у планах керівника підприємства.

Перш, ніж потрапити до Анатолія Петровича в кабінет, довелося почекати в приймальні. Адже на прийомі в нього вже були голова села і завідуюча Будинком культури, а на черзі - представники будівельної бригади. Поки чекали, роздивилися наслідки ремонту в офісі підприємства, і в сільській раді на першому поверсі. Що тут сказати: Європа - в мініатюрі. Починаючи від дизайну і закінчуючи новими меблями, люстрами, кондиціонерами. А ще - красивою огорожею перед входом в приміщення, новою сучасною покрівлею. На черзі - заміна вікон на першому поверсі, про що власне й говорили вже згадувані представники будівельної бригади з директором ПОСП.

Про ремонт, а точніше заміну стільців в Стайківському будинку культури була розмова і з директором закладу та головою села. Підприємство виділило на це 60 тисяч гривень, знайшло свого національного виробника в Харкові...

Щорічно ПОСП «Дніпро» витрачає на соціальну сферу сіл, де господарює, по 2-3 мільйони гривень. Нинішній не буде винятком. За 2,5 млн грн у Стайківську амбулаторію придбано ультразвукову діагностичну систему АRІЕТТА S60. Аналогів такого УЗІ немає в області. Нині проводиться ремонт у приміщенні, де буде встановлено апаратуру, за кошти підприємства підготовлений фахівець, десь через місяць почнеться прийом пацієнтів. Для своїх людей обстеження - безкоштовне, для всіх інших - платне.

- У минулі вихідні був на батьківщині, в Корсунь-Шевченківському районі. На зустрічі випускників, - розповідає Анатолій Ворона. - Зрозуміло, що вражень було багато. Все-таки з багатьма не бачилися 50 років. Але найбільше вразив зовнішній вигляд однокласниць. Покручені руки-ноги, згорблені спини - все це, як писав Тарас Шевченко, результат «нужди та праці». Найтяжчої, найбруднішої, невдячної і нешанованої нині в державі. Тому придбання сучасного УЗІ для села - це прояв турботи про здоров’я селянина-трударя. А ще в господарстві запроваджено для своїх трудівників два вихідні. Створено належні побутові умови на виробництві.

Не скривдженими у ПОСП «Дніпро» є і його пайовики. Тут найвища в районі орендна плата, яка щорічно збільшується. Підприємство виділяє і розвозить корми для домашньої худоби.

А ще Стайківське сільгосппідприємство у повному обсязі і вчасно сплачує в державу податки і нарахування, перераховує належні кошти у Пенсійний фонд України.

- Анатолію Петровичу, а чи відчуває сільгоспвиробник турботу і увагу до себе з боку держави? - запитуємо у керівника-ветерана.

- На жаль, у нашій незалежній державі завжди намагаються винайти велосипед, який вже давно винайдено. Маю на увазі наше сільське господарство, на якому, власне, й тримається економіка України. За 26 років незалежності тут так і не вироблено чітких, зрозумілих, а головне постійних правил гри. Вони міняються в залежності від ситуації в країні або в угоду певним кланам і угрупуванням. А це, погодьтеся, аж ніяк не можна назвати підтримкою для нас, аграрників, - говорить Ворона. - Європейський досвід засвідчує, що для сільгоспвиробника має бути один-єдиний податок - на землю. Я чітко знаю, що за гектар оброблюваної ріллі маю заплатити, для прикладу, 10 тис. грн, а за 500 - 5 млн. І я це роблю. Не можу - значить я поганий господар і треба шукати іншого.

Єдиний податок на землю стимулює виробника до ефективнішого використання грунтів, а в держави відпадає необхідність утримувати цілу армію контролюючих органів. Адже можна щось приховати в морі податків, але нереально, коли він один. Але при цьому обов’язковий для всіх.

Бо сьогодні доходить до смішного. Сільгосппідприємство можуть оштрафувати на 3200 грн за те, що у сезонного трудівника у вклейці(!) до трудової книжки немає відмітки про те, що він ознайомлений з правилами техніки безпеки.

Подібний європейський підхід має бути і в дотаційній політиці держави.

Слухати Анатолія Петровича завжди цікаво і корисно. Він готовий підтримати розмову по будь-якій темі, за, здавалося б, дрібницею побачити глобальну проблему і, найголовніше, мати і відстоювати власну точку зору по всіх обговорюваних питаннях.

Ось і цього разу в ході розмови цілком випадково Петром Цибульським була зачеплена проблема дефіциту механізаторських кадрів в досить успішних сільгосппідприємствах району. І Анатолій Петрович, у господарстві якого якраз в цьому плані все гаразд, погодився з тим, що вона існує. Причому, на державному рівні. І пояснив через що.

- Колись кадри механізаторів для села готували професійно-технічні училища, - розповів він. - Але життя не стоїть на місці.

У сільському господарстві з кожним роком відбуваються величезні зміни. Як у виробничих відносинах, так і в технічному оснащенні. У сільгосппідприємства прийшла сучасна і дорога іноземна техніка. А в ПТУ, які перейменували в ліцеї-коледжі, матеріально-технічна база практичного навчання залишилася на рівні 60-80-х років минулого століття. Як результат, торік прийшов до нас на практику учень Ржищівського ліцею, а довірити йому якийсь трактор чи механізм ми побоялися. Бо хлопець таких машин не те що не вивчав, а й не бачив у своєму житті.

Вихід із даної ситуації Ворона вбачає у тому, щоб мати у області не десяток, а два технікуми по підготовці механізаторів. Адже потреба у трактористах впала у рази завдяки високопродуктивній техніці. Але вона є і кадри треба готувати. Але такі, які могли б працювати на нинішніх тракторах і комбайнах.

При цьому Анатолій Петрович відстоює і необхідність існування таких навчальних закладів, як колишні ПТУ. Адже чимало молоді по завершенні 9 класів не хоче або не може продовжувати навчання в школі, а тому їхня подальша доля також має турбувати державних керманичів.

Під кінець зустрічі цікавлюсь у керівника ПОСП «Дніпро» його думкою з приводу продажу землі.

- Є таке поняття як «недоторканий запас»(НЗ). Це певний ресурс, який зберігається на випадок, коли вже нікуди діватися. Сьогодні земля і є тим НЗ для держави Україна і кожного українця, хто має ділянку. Використаєм НЗ - значить втратим державу, загубимо своє сьогодення і майбутнє, - говорить Анатолій Петрович. І наводить приклад з місцевого життя.

Земля у Стайках завжди була в ціні. У 1980 році за сотку давали 1,5 тисячі доларів. Бажання одержати круглу суму «зелених» спокусило немало стайківчан. В тому числі й пайовиків ПОСП «Дніпро». Одна із жінок продала свій пай за 37 тисяч доларів. І почувала себе королевою і розумнішою за інших. Але в грошей, якими б вони великими не були, є одна погана властивість - з часом вони закінчуються. А всіх проблем людини при цьому не вирішують. Так сталося і з уже згаданою стайківчанкою. Торік вона прийшла у контору господарства просити грошей на лікування. І одержала справедливу відмову.

А ось інший випадок. У чоловіка, який здає свій пай в оренду ПОСП «Дніпро», теж хтось потрапив у лікарню. На операцію з господарства виділили йому 40 тисяч гривень. А нещодавно у нього знову трапилася якась біда. І він знову звернувся до орендаря за допомогою.

- І ми знову виділили йому значну суму, - говорить Анатолій Петрович. - Бо в нього є НЗ, земельна ділянка. А без землі селянин не буде потрібний нікому. Допомоги він не одержить ні від власника землі, ні від банку.

І ще один нюанс, на якому наголошує Ворона. У ПОСП «Дніпро» сьогодні працює 120 чоловік, хоча реально можна обійтися 20. Основна маса задіяна в тваринництві, яке нині збиткове, і утримується воно в «Дніпрі» лише для того, щоб частина селян мала роботу. Власник, який скупить землю, працювати собі на збиток не буде. А, отже, в селах не стане і останніх робочих місць.

А ще матеріальної підтримки на соціальні потреби, які нині одержують громади від орендарів землі. У ПОСП «Дніпро», повторюсь, вона складає 2-3 млн гривень у рік.

За плечима у Анатолія Ворони не тільки величезний досвід господарювання на рідній землі, а й солідний багаж побаченого у інших державах. І у розмові з нами він наводив немало прикладів, які засвідчували цінність землі як в матеріальному, так і духовному значенні у тих же Нідерландах, Німеччині. І хочеться, щоб до його слів прислухалися і пайовики ПОСП «Дніпро», і жителі району, і керівництво нашої держави.

Автор: Станіслав МИХАЙЛОВСЬКИЙ

Газета «Вісник Кагарличчини»