Фактори сталої ефективності українського агробізнесу

Минулого тижня мав приємність поспілкуватися зі слухачами програми AgroMBA на тему сталої ефективності українського агробізнесу. Якщо чесно, готуючись до лекції, про деякі речі замислився вперше. Звичайно, не вдалося охопити всього, та дещо в кінці розмови нам вдалося зафіксувати на дошці аудиторії певні речі.

Довіра

Цей фактор, насправді, був поза моїм планом. Справа в тому, що змінити ситуацію в плані довіри майже неможливо навіть у середньостроковій перспективі, а мені більше хотілося говорити про ті речі, котрі можна зробити у короткостроковій. Та аудиторія настільки переконливо почала саме з цього, що мені не залишилося нічого окрім як включити цей чинник до переліку, при чому під першим номером. І так, я погоджуюся, що криза довіри між українцями є надсерйозною проблемою, та вона, на жаль, властива не лише аграрному сектору.

Вільний ринок сільгоспземель

Впровадження вільного ринку стане одним із тих історичних рішень, після яких відбудеться не лише прилив іноземних інвестицій, а й мобілізація "підматрацного" капіталу наших "бідних фермерів". Без ринкових земельних відносин неможлива не лише стала ефективність, але й ефективність хоч якась.

Повна відсутність державної підтримки

Державна підтримка може мати, звісно, позитивний ефект на ту чи іншу галузь. Але цей ефект буде лише короткостроковим. Така ефективність є "фальшивою", а конкурентоспроможність несправжньою (подумайте про молочний сектор Ізраїлю, молочні квоти в ЄС і т.д.). Тому, дуже засмучує теза нового міністра про те, що якійсь галузі потрібна державна підтримка.

Впровадження КРІ, що передбачають групову відповідальність

Протягом минулих тижнів довелося відвідати одразу декілька молочних господарств. Вразило те, що багато знань не знаходять реалізації. Наприклад, я ще не зустрічав працівника ферми, котрий би не знав, що кукурудза в готовому кормі для корів має бути потовчена, але майже на кожному господарстві вона потрапляла тваринам у цілому вигляді... Кожен з працівників з неймовірним ентузіазмом називав різні причини, чому кукурудза не могла бути потовчена... Я все ще розмірковую над тим чому люди ведуть себе таким чином (ех, цей би ентузіазм та спрямувати у вирішення проблем) і наразі бачу причину у відсутності групової відповідальності. Тільки взаємоконтроль та групова відповідальність може дати результат, коли процвітає індивідуальна байдужість.

Докорінні зміни у вищій школі
Впровадження групової відповідальності не до кінця можна назвати фактором сталої ефективності, бо досягнення сталого ефекту є під сумнівом. Можна змінити поточну ситуацію на виробництві, та нові люди (що приходять з університетів чи ПТУ) не будуть готові працювати за такою схемою. Причина лежить у двох речах:

1. відсутність групової відповідальності під час навчання. Готуючи домашнє завдання чи виконуючи практичну роботу, кожен студент несе індивідуальну відповідальність. Тут у нього є 2 шляхи – працювати або списувати. Списувати легше, тому більшість цим і займається. При груповій роботі (коли викладач об’єднує студентів у різні групи щотижня для виконання практикумів та ставить одну оцінку на групу) працюють всі, бо ніхто не хоче здобути лиху славу в групі та бути винним, якщо група отримає погану оцінку;
2. строга субординація «викладач – студент». Українські викладачі у своїй більшості абсолютно не сприймають коли студент з ними не погоджується. Від некомпетентності у них моментально спрацьовує страх та інстинкт самозахисту. Вони червоніють, набухають, підвищують голос і зводять дискусію до вічного «хто я, а хто ти». Тому наші випускники налякані. Вони звикли, що той хто вище - «бог» і сперечатися з ним не бажано. На виробництві вони будуть мовчки виконувати те, що кажуть і не будуть сумніватися. З часом помітять, що велика частина доручень безглузді й почнуть сумніватися, але все ще будуть боятися говорити. З часом почнуть говорити, але знову зіткнуться з «хто я, а хто ти»... І тут станеться найстрашніше – з’явиться байдужість. А дійсно – який сенс перейматися і думати про результат, коли тобі впевнено й безапеляційно «впарюють» нонсенс?..

Саме тому докорінна зміна стану справ у нашій вищій школі є критично важливою.