Локальний фактор: чому фермери вкладають гроші у власну переробку молока

За офіційною статистикою, обсяг власної переробки сировини становить до 1% від загального надходження молока на промислову переробку. Навіть, з урахуванням можливих неточностей ця цифра виглядає цілком реальною і говорить про незначну вагу цієї категорії для  галузі. Проте чим далі більше виробників озвучують наміри отримати «молочну незалежність» від переробників і шукають кошти для будівництва цехів у господарствах. Їх не лякає ані вартість обладнання для цеху яка, подекуди, стартує від двох мільйонів  гривень, ані те, що переробка це по суті, зовсім новий бізнес у форматі уже існуючого.

Маленька молочна незалежність

За твердженням самих виробників, незадовільна ціна на молоко від закупівельників та переробників, можливість стабільного збуту продукції, економія ресурсів при замкнутому циклі виробництва, створення додаткових  робочих місць на селі – ось три найпоширеніші причини, які стимулюють їх робити власні локальні бренди молочної продукції. 

На думку заступника директора ПАТ «Куликівське молоко» Анатолія Дідура, це дозволяє господарствам продавати товар, а не сировину, що є значно рентабельнішим. До того ж, молокопереробка означає створення нових робочих місць, і формує імідж підприємства у очах пайовиків і місцевих покупців.

Приміром, у ПАТ «Племзавод «Стєпной», що є однією із найкращих молочнотоварних ферм України уже декілька років поспіль займаються переробкою молока під одноіменною торговою маркою,продають його у торгових мережах Запорізької області. За словами директора підприємства, Анатолія Волкова власна переробка молока – це зовсім не забаганка, а цілком виправданий крок – намагання стати частково незалежним від коливань ціни молока на ринку.

«На фермі утримуємо  1800 ВРХ, середньодобовий надій становить 32,8 кг молока на корову. За минулий рік з однієї корови надоїли 11 400 л молока. Нещодавно встановили новий корпус на 560 місць, маємо власний комбікормовий завод. Можемо переробляти у власному цеху 40 тонн молока на добу. Для нас власна переробка означає додану вартість продукції, бо на сьогодні тримати 200 чи 300 корів та здавати молоко переробникам невигідно, справедливої ціни на ринку немає. Тому виробляємо кисло-молочну продукцію, а також кілька видів твердих сирів», – говорить виробник. 

ПАТ «Племзавод «Стєпной». Фото: melpravda.com

Варіант власної переробки молока виробником цілком конкурентоспроможний, і однозначно має право існування в Україні. Як розповідає аналітик агентства ІНФАГРО Максим Фастєєв, ця модель уже давно реалізується в багатьох країнах світу, і є дуже успішною. Щоправда, стандартному виробнику коров'ячого молока важко конкурувати в даному сегменті (у торгових мережах) з молочними компаніями, тому локальні продажі – менш ризикований варіант для них. «Локальний бренд викликає довіру покупця – мешканця найближчих населених пунктів регіону. При цьому, витрати на переробку не повинні бути високими – кейс простих молочних продуктів, які не потребують глобальних інвестицій і довгої окупності, проста тара та упаковка, недорога логістика (так зване коліно доставки). У цьому випадку, продукт може успішно конкурувати з невеликими місцевими заводами-переробниками, а також витісняти дорогі бренди з допомогою собівартості», – вважає експерт.

Приміром, так сталося у приватному сільгосппідприємстві «Пісківське» Бахмацького району, що на Чернігівщині. Тут, як і у «Стєпному» успішно займаються виробництвом молока, м’яса, вирощуванням племінного молодняку. Утримують три тисячі голів ВРХ, з них — тисяча дійних корів, мають два сучасні доїльні зали, і виробляють молоко екстра-класу  для дитячого харчування для однієї із світових харчових корпорацій. Прагнучи якомога більше вирощеного переробляти у своєму господарстві і створювати нові робочі місця у селі керівник господарства Валерій Колоша рік тому відкрив сирний цех. Щодня тут перероблять тонну молока, з якого виходить 100 кілограмів твердого сиру марки «Гауда», м’які сири, сметана, бринза й інші кисломолочні продукти. Колоша пояснює, що незважаючи на засилля молочної продукції у магазинах прихильників натурального фермерського  продукту стає все більше, тож сир з ферми беруть дуже охоче, він не пропадає. Щодо рентабельності сирного виробництва, то, за словами керівника ПСП «Пісківське», власна сироварня — справа прибуткова, адже обладнання українського виробництва окупилося менш ніж за рік роботи цеху.

ПСП «Пісківське»

У створенні локального молочного бренду можна піти і від зворотного,  – маючи виробничі потужності, побудувати навколо цього молочну ферму. Комерційний директор ТОВ «Старокозацький сир» Ростислав Зіновський згадує, як на початку діяльності вони просто не могли знайти достатні обсяги якісного молока  на ринку, тож вимушені були побудувати молочну ферму для  потреб виробництва. «Для нас, як для виробника, власне молоко означає економію коштів на логістику та закупівлю, і повну простежуваність виробництва», — стверджує він. На сьогодні підприємство виробляє сири тверді, плавлені і масло, Як два попередніх виробники, «Старокозацький сир» продають лише на місцевому рівні, у торгових мережах Одеси.

Не без підводного каміння

Як стверджують опитані Agravery.com фахівці, основна проблема наших переробників молока у тому, що вони зазвичай зорієнтовані продавати те, що можуть виробити на потужностях, і мало думають над тим, аби виробляти високомаржинальну і оригінальну продукцію, яка так потрібна ринку. Саме такий підхід може стати дієвим інструментом в руках локальних переробників.

«Чому швейцарський сир є еталоном по якості і сироварні там працюють десятиліттями? Тому що кожен виробник намагається не копіювати сорт, а створювати власний «крафтовий» продукт, який не можна купити у жодному іншому місці,  окрім певної ферми. Це продукт із своєю історією, який бережуть, і він рано чи пізно знаходить свого покупця. Тому перше, ніж відкривати сироварню  потрібно думати над тим, які проблеми ви вирішите переробляючи у себе молоко та чи потрібно це ринку», – закликає експерт Асоціації виробників молока Олена Жупінас.

Функціонування сироварні задоволення не з дешевих. Річ не лише у капітальних інвестиціях у будівництво, а у тому, наскільки господарство готове просувати свій продукт і знаходити на нього покупців. «Виробити продукт – це половина справи, а от продати і отримати за нього гроші – зовсім інше. Виробляти доцільно тільки якщо є стабільний покупець, і достатні обсяги молока на фермі. Врахуйте, що виробництво сиру – це так звані «довгі» гроші. Мінімум 90 днів піде на достигання сиру і ще 60 днів відстрочки платежу у випадку, якщо ви працюватимете із великими торговими  мережами», – стверджує Жупінас.

Як застерігає Максим Фастєєв, більш ризикований шлях просування на ринку для таких виробників – це позиціонування продукції «від фермера», як більш натурального і свіжого, а тому і маржинального продукту (наприклад, для мереж столиці). Саме тут можна як заробити, так і прогоріти. Виробництво вимагатиме великих інвестицій: більш дороге обладнання, якісна упаковка, далека доставка, штрафи за невиконання обсягів і т. д.  Таким шляхом в даний момент намагаються йти великі виробники козячого молока, а також «органічні» молочники.

Із міркуваннями Фастєєва цілком згоден і Анатолій Волков, заходити із продукцією у всеукраїнські мережі він наразі не планує, мовляв надто велика конкуренція. «Наша основна перевага і, водночас, найбільша проблема – реалізація продукції. Ринок зараз просто завалений «довгограючими» молочними продуктами, які можна зберігати по півроку. А у нас термін придатності лише 5 днів. Так що в супермаркетах нас ніхто не чекає», – констатує Волков.

До того ж,  прибутковість власного виробництва може варіюватись залежно від сезону. У часи «великого молока» переробка більш вигідна, а от коли його не вистачає доведеться шукати шляхи як її перекривати. Приміром, активна фаза виробництва у ТМ «Старокозацький сир» припадає на літо, а от взимку, через нестачу молока, виробництво доводиться зупиняти. «Потужність переробки до 40 тонн на добу, хоча завантажені всього на ¾ потужності. Цього достатньо, аби видавати стабільні обсяги продукції на ринок», – говорить комерційний директор підприємства. 

Трохи пом’якшити фінансове навантаження на такі бренди могла б кооперація місцевих виробників молока і створення ними  однієї сироварні чи переробного цеху на декілька підприємств області. Це успішно роблять у країнах Прибалтики та Нідерландах, проте поки що цей механізм в Україні не працює. Як розповідає Анатолій Волков, він неодноразово звертався із цією ідеєю до колег, але пошук однодумців так і не дав результату. «Бо там, де два українці, – три гетьмани. У кожного своя думка, і працювати не хочуть», – бідкається підприємець.