Збори академії аграрних наук України - привід поговорити про стан вітчизняної агронауки. Наразі можна стверджувати, що застійні явища певною мірою подолано. Чи варто чекати на прогрес?
«Середній вік співробітників нашого інституту становить 41 рік», - черговий директор наукової установи системи Національної академії аграрних наук бадьоро доповів зборам академії про неухильне омолодження кадрового складу своєї установи. Власне, останнім часом доволі часто доводиться чути слова керівників інститутів системи НААН України про молодість (чи, радше, зрілість, адже людський вік «за сорок» - аж ніяк не молодий) своїх співробітників. Водночас згаданий директор поскаржився, як, до речі, й чимало його колег, на те, що втримати кваліфікованого наукового працівника вкрай складно, адже на таких людей чатують західні компанії, фірми - дистрибутори засобів захисту рослин, насіння, сільгосптехніки тощо. А середній вік академічної установи, таке враження, обчислюється вираховуванням середнього арифметичного від суми віку молоді, яка щойно одержала вищу освіту й у пошуках першого місця роботи натрапила на наукову установу (досвід, здобутий тут, безцінний!), і заслужених науковців пенсійного віку, які зголошуються допомогти рідній установі, попри поважний вік, адже ж хтось має бути наставником для юні.
- Два роки тому, коли Микола Присяжнюк тільки-но заступив на посаду міністра аграрної політики (тоді ще - без продовольства), на програмній стартовій прес-конференції він окреслив пріоритети у своїй роботі. Зокрема, другим пріоритетним напрямом, який конче потребував реформування, стали аграрна наука та освіта. Тоді вітчизняну аграрну науку було названо «заручницею застарілих догм і захисницею неефективних шляхів господарювання». Якою ситуація є нині? Чи сталися зміни на краще?
Сказати, що аграрна наука скотилася до прірви чи, навпаки, - здійснила стрімкий злет, не можна. Можна констатувати, що процес оновлення кадрів відбувається насправді, а не лише на папері. Оптимізація кількісного складу працівників наукових установ академії триває, хоча й, що цілком природно, не в усіх викликає позитивні емоції. Теза про пріоритетність агросектору для нашої держави ризикує наскрізь «пропахнути нафталіном», якщо держава не зверне увагу на аграрну науку. Причому йдеться не лише про «дотаційну голку», за якої гроші спрямовуються на якусь абстракцію.
На переконання багатьох фахівців, вітчизняна агронаука здатна сама заробляти кошти. Проте авторам вітчизняних сортів і гібридів для того, щоб заробити якусь копійчину, часто-густо доводиться долати безрозмірні бюрократичні бар'єри. «Лише сортів озимої пшениці Селекційно-генетичного інституту НААН України висівають за кордоном на площі 2 млн га, - підкреслив президент НААН України Микола Безуглий під час спілкування з мас-медіа. - Звичайно, що, насамперед, - це країни колишнього СРСР, але до них нині додалися Туреччина, Болгарія, Румунія тощо. Всесвітньо відома французька компанія "Лімагрейн" внесла пропозицію щодо поширення сортів озимої пшениці нашого авторства по всьому світу. Дохід від реалізації розподілятиметься між сторонами в пропорції 50 : 50, а всі витрати на старт цього проекту бере на себе французька сторона».
- «Модернізація виробництва» і «впровадження сучасних інноваційних технологій» - ці словосполучення останнім часом напрочуд часто застосовують до вітчизняного сільського господарства. Наскільки вагомий внесок у цю «новомову» української аграрної науки? Досягнення вітчизняних селекціонерів українські аграрії шанують, а ось інші підгалузі аграрної науки, на жаль, здебільшого не дістають схвальних відгуків у відвертих монологах сільгосптоваровиробників.
Основне завдання науки - служити виробництву. На численних круглих столах, семінарах, агродебатах представники бізнесу ностальгують за власною НДІ-шною молодістю, але нечасто кажуть добрі слова на адресу тих науковців, які залишилися працювати в закладах аграрної академії. Всесвітньо відомі західні компанії пишаються тим, що щороку вкладають у науку солідні кошти. Дуже хотілося б, аби в Україні наука і бізнес навчилися розуміти й чути одне одного, а не існували автономно. Шлях від «заручниці застарілих догм» до «захисниці модернізації АПК» - не короткий і аж ніяк не встелений трояндами. Втім, перші кроки на цьому шляху вже зроблено. У добру путь, агронауко!
Павло Гайдуцький, академік НААН України: «Важко назвати якусь іншу сільськогосподарську структуру, яка б так не сприймала село, як агрохолдинги. Вже чимало років існують ці агрохолдинги, а у нас дотепер немає закону, який би регулював їхню діяльність. Думаю, що такий закон слід ухвалити, адже він стане механізмом регулювання тих проблем, які можуть виникнути через агрохолдинги».
Микола Безуглий, президент Національної академії аграрних наук:
«Академія отримує фінансування за загальним фондом Державного бюджету в розмірі близько півмільярда гривень. Усвідомлюючи, що сучасний стан економіки держави не дасть змоги впродовж двох-трьох років істотно збільшити фінансування науки, Президія Академії стала на шлях глибокої системної перебудови, яка передбачає не просто зменшення кількості установ, а формування результативної системи організації наукового процесу, застосування більш мобільної і дієвої кадрової політики.
Академією розроблено систему заходів, яка дасть змогу за найближчі два роки вдвічі збільшити обсяги позабюджетних надходжень до установ Академії і досягти рівня 320-350 млн грн, а впродовж п'ятирічного терміну співвідношення обсягів бюджетного і позабюджетного фінансування має становити один до одного.
Мета надання цілісних майнових комплексів в оренду - залучення українських інвесторів в експериментальну базу Національної академії аграрних наук України. Право на конкурс нам Урядом надано, але сама процедура конкурсу доволі копітка і потребує підготовки великої кількості документів як із боку інвесторів, так і з боку відповідних державних підприємств - дослідних господарств. Ми вважаємо, що реально цей конкурс може розпочатися через три-чотири місяці. Потрібну підготовчу роботу вже проводимо.
Щодо обсягу залучених інвестицій можу сказати на прикладі одного напряму. Ми плануємо впродовж найближчих трьох-чотирьох років збудувати двадцять сучасних насіннєвих заводів у наших великих селекційно-генетичних центрах. Вартість одного комплексу - приблизно 10 млн дол. США. Лише ця програма коштуватиме понад півтора мільярда гривень.
Є також й інші напрями - тваринництво, розсадництво у багаторічних насадженнях тощо. Ми плануємо умовою оренди цілісних майнових комплексів зробити будівництво насіннєвих заводів. Академія надає інтелектуальну власність: сорти й гібриди сільськогосподарських культур, - а також експериментальну базу для вирощування насіння. Інвестори мають укласти кошти у будівництво заводу, його устаткування, а також частину коштів - у вирощування насіння. А результат ділитимемо пропорційно внеску між державними підприємствами та приватними інвесторами.
Один насіннєвий завод уже було збудовано в Запорізькій області на базі дослідного господарства Інституту олійних культур. У його відкритті торік узяв участь прем'єр-міністр України Микола Азаров. Цей проект був сигналом для нас щодо початку більш конкретної співпраці з інвесторами.
Єдиний реальний шлях залучення коштів в аграрне виробництво на прийнятних умовах - це введення землі в економічний обіг. Ринок землі - це не тільки й не стільки купівля і продаж. Насамперед, земля, яка буде введена в економічний обіг, допоможе додатково залучити 200 млрд грн кредитних ресурсів, які поки що інвестори й банки не ризикують укладати, бо не мають ліквідної застави. Саме введення землі як товару дасть змогу це зробити. Ми зробимо все, щоб наступного року ринок землі задіяв, і земельний банк почав працювати».
Валерій Хорошковський, перший віце-прем'єр Уряду України:
«З точки зору економічного балансу на сьогодні агросектор - один із тих небагатьох, які приносять нам позитивне торговельне сальдо. У цілому можна говорити про деяку успішність агросектору. Але проблем на селі чимало. Я запропонував на цих зборах впровадити партнерські взаємини. Тобто одні - селяни - припиняють плакатися, інші - Уряд - припиняють від них відмахуватися. При цьому ми намагаємося знайти розумну, економічно вивірену позицію, за якої ми зможемо справді серйозно розвинути сільське господарство. Тут було чимало позитивних ініціатив, які я почув, у тому числі - й збільшення валу зернових до 80 млн т. На мій погляд, це абсолютно слушна ініціатива в рамках тих тенденцій, які наразі відбуваються не лише в Україні, а й загалом у світі. Ми разом із Міністерством аграрної політики і продовольства та Національною академією аграрних наук України напрацюємо ті способи та можливості, за яких спробуємо змінити структуру агросектору в цілому. Спробуємо побудувати бездотаційну модель, хоча це аж ніяк не означає, що дотації не можуть бути застосовані на селі, але за кожним питанням, за кожним проектом ми маємо бачити ефективність.
Надзвичайно важливим є питання маркетингу і зовнішніх ринків. Це те, що на сьогодні, на жаль, не можна вважати сильною стороною агропромислового комплексу. Це та сфера, де ми також знаходитимемо взаєморозуміння і намагатимемося допомогти одне одному. Нам потрібно забезпечити функціонування нормального ринку землі. Без цього фундаменту, без цієї бази буде доволі складно працювати та залучати інвестиційний ресурс. А на сьогодні без приватного партнерства на селі буде дуже складно домогтися реального прогресу. На щастя, в державній власності залишається ще достатньо землі. А модель, яку пропонують, у тому числі - за допомогою Земельного банку, дає змогу контролювати процес створення латифундій».
Джерело: http://www.propozitsiya.com/?page=1&newsid=1831
