Департаментом розвитку профспілкового руху опрацьовано прийнятий Закон України «Про вищу освіту».
Подаємо висновки щодо врахування пропозицій профспілок та можливі ризики, пов’язані з прийняттям цього закону.
1. Ст. 17 та 19 закону відносить до повноважень Кабінету Міністрів України затвердження статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та призначення на посади і звільнення з посад голови та заступника голови цього агентства. При цьому агентство одночасно наділяється владними повноваженнями, притаманними органу влади та консультативно-дорадчими функціями (статті 17-19 проекту, питання акредитації та ліцензування), а його діяльність ґрунтується на прийнятті колегіальних (у складі делегованих 25 представників закладів науки і освіти) рішень як представницького громадського органу.
Відтак, реалізацію повноважень органу державної влади - центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, - ставлять у залежність від діяльності фактично консультативно-дорадчого органу (Національного агентства), що не відповідає конституційній моделі організації влади.
2. Ст. 4 закону передбачається, що громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за кошти державного або місцевого бюджету. Проте, обмеження у такий спосіб конституційного права «безоплатності» стосовно осіб, які здобувають певний ступінь вищої освіти не вперше, не відповідає офіційному тлумаченню відповідних положень ст. 53 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України (справа про доступність і безоплатність освіти) від 4 березня 2004 року N 5-рп/2004), за яким безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статі 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
4. Частинами другою і третьою статті 7 закону визначено (до речі неповно) види документів про вищу освіту (наукові ступені) та інформація, що зазначається у цьому документі, зокрема, про здобутий особою ступінь, спеціальність та спеціалізацію.
Одночасно в частині шостій цієї статті передбачено, що документ про вищу освіту державного зразка видається вищим навчальним закладом тільки за акредитованою освітньою програмою, за неакредитованою освітньою програмою вищі навчальні заклади виготовляють і видають власні документи про вищу освіту в порядку та за зразком, визначеними вченою радою вищого навчального закладу.
Крім того, частинами восьмою і дев’ятою цієї статті передбачена можливість видання «спільних» та «подвійних» дипломів за зразками, визначеними вченими радами вищих навчальних закладів.
Такі положення проекту не узгоджені із статтею 27 Закону України «Про освіту», якою встановлено, що зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України, та частиною сьомою статті 7 проекту, в якій йдеться лише про документи про вищу освіту державного зразка.
5. До того ж, відповідно до частини другої статті 327 Цивільного кодексу України «управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування». Тоді як відповідно до частини третьої статті 15 закону «засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган може (можуть) делегувати окремі свої повноваження керівникові або іншому органу управління вищого навчального закладу.
6. Частиною першою статті 19 закону передбачено порядок формування складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, зокрема, обрання представників вищих навчальних закладів та органів студентського самоврядування. Проте в законі (і взагалі в законодавстві) не встановлено порядок скликання з?їздів представників, обрання делегатів до них та обрання на з?їздах членів Національного агентства.
Цією ж частиною статті встановлено право «суб’єкта, який обрав (делегував) особу до Національного агентства» відкликати таку особу достроково. Проте підстави дострокового відкликання члена Національного агентства статтею не визначені, що не відповідає принципам правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, не забезпечує її однакове застосування.
Частиною третьою статті 19 закону передбачено обрання голови та заступників голови Національного агентства. Проте порядок такого обрання у законі не визначений.
7. Пунктом 1 частини третьої статті 32 пропонується притягувати науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти до дисциплінарної відповідальності, передбаченої відповідним положенням і статутом вищого навчального закладу; частиною першою статті 34 - відповідальність керівника (ректора, президента, начальника, директора тощо) визначаються законодавством і статутом вищого навчального закладу; частиною чотирнадцятою статті 44 - відповідальність за забезпечення об’єктивності та відкритості прийому до вищих навчальних закладів несуть їх керівники. Це суперечить пункту 22 статті 92 Конституції України, за якою засади відповідальності визначаються виключно законами України.
8. Частини третя і четверта статті 36 закону не узгоджені між собою в частині обрання до вченої ради вищого навчального закладу представників аспірантів, ад’юнктів, докторантів, слухачів, асистентів-стажистів, інтернів, клінічних ординаторів, які відповідно до статті 61 закону також є особами, які навчаються у вищих навчальних закладах. При цьому в частині третій містяться повтори щодо представників органів самоврядування, профспілкових організацій, що потребує доопрацювання.
Це зауваження стосується і участі всіх осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в органах громадського і студентського самоврядування, виборах керівника вищого навчального закладу (статті 39, 40 і 42 закону).
9. Частинами п’ятою і десятою статті 39 закону органам громадського самоврядування вищого навчального закладу, навчально-наукового інституту (факультету) надано повноваження «оцінювати діяльність керівника» відповідно вищого навчального закладу або його структурного підрозділу. Проте критеріїв такого оцінювання та його наслідків законм не визначено.
10. Частиною другою статті 46 закону передбачено «збереження місця навчання та стипендії здобувачам вищої освіти, які призвані на військову службу в разі мобілізації», а також «збереження місця навчання та виплата стипендії здобувачам вищої освіти, які реалізують право на академічну мобільність». Проте збереження або виплата стипендії може бути гарантована лише особам, які навчаються в державних або комунальних вищих навчальних закладах за кошти державного або місцевого бюджету
11. До статті 72 закону щодо формування та розміщення державного замовлення на конкурсних засадах на принципах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, рівноправності, об’єктивного та неупередженого оцінювання пропозицій учасників конкурсу слід зазначити, що Бюджетним кодексом України (статті 87-90) до видатків державного та місцевих бюджетів віднесено видатки на вищу освіту, тобто, на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах лише державної та комунальної власності.
Отже, для застосування на практиці зазначеного вище положення закону слід передбачити внесення відповідних змін до вказаних статей Бюджетного кодексу України. Це дозволить брати участь у виконанні державного замовлення вищим навчальним закладам всіх форм власності.
12. Окрема стаття стосується повноважень органів студентського самоврядування.
Необхідно зазначити, що повноваження органів студентського самоврядування повністю підмінюють та дублюють повноваження первинних профспілкових організацій студентів ВНЗ. Це призведе до напруги в студентському середовищі та неузгодженості в питаннях взаємодії студентських організацій у відносинах з адміністрацією.
Ст. 40 містить норму, що всі студенти беруть участь у студентському самоврядуванні. А фінансовою основою його є членські внески студентів (курсантів), розмір яких встановлюється вищим органом студентського самоврядування вищого навчального закладу. Розмір місячного членського внеску однієї особи не може перевищувати 1 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Це суперечить засадам добровільної участі в тих чи інших громадських організаціях чи об’єднаннях, а тим більше примусове стягування членських внесків є недопустимим.
Також фінанси студентське самоврядування отримуватиме від коштів, визначені вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менш як 0,5 відсотка власних надходжень ВНЗ, отриманих вищим навчальним закладом від основної діяльності. Це суперечить положенням Бюджетного кодексу, оскільки за рахунок державних коштів не може фінансуватися статутна діяльність громадських утворень.
Джерело - Департамент розвитку профспілкового руху ФПУ
