Який орган влади відповідає за дотримання порядку при організації і проведенні зборів, мітингів, демонстрацій? Куди слід звертатися організаторам подібних заходів?

 Відповідно до ст. 39 Конституції України, підпункту 3 пункту б статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" від 28.07.1988 р., вирішення питання про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, інших масових заходів, а також здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

  Відповідно до ст. 39 Конституції України та Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" від 28.07.1988 р. до виконавчого органу місцевої ради організаторами, не пізніш ніж за десять днів до проведення заходів, подається відповідне повідомлення. Згідно із статтею 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії на вулицях, майданах та в інших громадських місцях проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради.

 Відповідно до Указу Президії 1988 року, заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації подається до виконавчого органу місцевої ради в письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення.

В заяві зазначаються

мета,

форма,

місце проведення заходу або маршрути руху,

час його початку і закінчення,

передбачувана кількість учасників,

прізвища, імена та по батькові уповноважених (організаторів),

місце їх проживання і роботи (навчання),

дата подачі заяви.

Виконавчий орган розглядає заяву і повідомляє уповноваженим (організаторам) про прийняте рішення не пізніш як за п'ять днів до часу проведення заходу, зазначеного в заяві. Якщо виконавчий орган виявить порушення законодавства з боку організаторів масових заходів то він повинен звернутися до суду з заявою про заборону проведення заходів. При цьому виконавчий орган має право при потребі запропонувати тим, хто звернувся з заявою, інші час і місце проведення заходу.

 Рішення та дії які порушують право на проведення зборів, мітингів та демонстрацій можуть бути оскаржені у суді.

Чи існують обмеження щодо проведення акцій протесту?

 Згідно ч.2 ст.39 Конституція України - право громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації можна обмежити винятково "з метою попередження заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення захисту прав і свобод інших людей". Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів.

У ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права" визначається право, на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

 Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказано: "Визнається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб".

 Адміністративна відповідальність за порушення порядку проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій настає настає за:

- порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 185-1 КпАП України);

- надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів (стаття 185-2 КпАП України).

 Кримінальна відповідальність застосовується за:

- організацію масових безпорядків, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувались як зброя, а так само активну удасть у масових безпорядках (стаття 71 КК України);

- організацію, а так само активну участь в групових діях, що грубо порушують громадський порядок або зв'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади або якщо вони спричинили порушення роботи транспорту, державних або громадських підприємств, установ, організацій (стаття 187-3 КК України);

- порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, вчинене організатором зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення за такі ж дії (стаття 187-4 КК України);

- захват державних або громадських будівель чи споруд з метою незаконного користування ними або перешкода нормальній роботі установ, організацій, підприємств та деякі інші злочини (стаття 187-4 КК України).

  Які бувають види страйків? За яких умов та в яких випадках можлива заборона страйку?

 Страйком визнається тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Форми страйку різноманітні:

повне або часткове припинення праці,

праця за правилами (формальне виконання обов'язків),

уповільнення праці, сидячий та італійський страйк (різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях).

  Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і загальні (генеральні, або національні), що охоплюють всю країну.

 Відповідно до ст. 44 Конституції України заборона страйку можлива лише на підставі закону. Як і будь-яке конституційне право, право на страйк може бути обмежене у тих випадках, коли це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, здоров'я, прав і законних інтересів громадян та з інших підстав, передбачених законом.

 Норма ст. 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" забороняє проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Крім цього, забороняється проведення страйку працівників органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку (крім технічного та обслуговуючого персоналу).

 Право на страйк також може бути обмежене і у відповідності із Законом України "Про надзвичайний стан", а також у випадках оголошення воєнного стану. У разі оголошення надзвичайного стану, Верховна Рада України може заборонити проведення страйку на термін до одного місяця. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Аналогічним правом наділений Президент України. Він також може заборонити проведення страйків на термін, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона страйку може бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента. В разі оголошення воєнного стану проведення страйків забороняється на весь час його дії аж до його відміни.

 Які страйки визнаються незаконними?

 Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" заява власника або уповноваженого ним органу (представника) про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у семиденний строк.

 Незаконними відповідно до статті 22 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" визнаються страйки, які:

оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;

оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами положень статей 2,4,6 частин першої і п'ятої статті 12, частин першої, третьої і шостої статті 19 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)";

розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)";

оголошені або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

  Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк. Працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.

 Відповідно до статті 34 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)":

 "Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням суду згідно із законодавством.

 Збитки, заподіяні власникові або уповноваженому ним органу (представнику) страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать).

Власник або уповноважений ним орган (представник), який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать)".

Юридична служба ЦК Профспілки працівників АПК