Учасники обговорили низку тем, зокрема національний та міжнародний контекст реформ ринку праці в Грузії й лібертаріанський підхід та ідеологічну його підтримку. Торкнулися й теми Трудового кодексу Грузії, ухваленого 2006 року, змін на ринку праці та системи реформ трудових відносин, зробили висновки, що нам варто запозичити із тамтешнього досвіду. Обговорили на конференції й питання ролі профспілок у підтриманні демократичних альтернатив політиці жорсткої економії, розглянули можливі інструменти боротьби з наслідками лібертаріанської політики на національному та міжнародному рівнях. А ще – поговорили про консолідацію профспілкового  руху за права найманих працівників.

Лібертаріанський експеримент

Після революції троянд грузини мали багато надій і сподівань на те, що їхнє життя зміниться на краще, проте з приходом нової влади гору взяла ідеологія ліберталіанства  (Ліберталіанство –  політична філософія, яка просуває ідею мінімізації впливу держави – Ред.). Це позначилося як на регулюванні економіки, так і на житті пересічних громадян. Негативно вплинула нова політика й на ринок праці. Варто лише зазначити, що такі державні інституції, як інспекції з питань працевлаштування, санітарна та харчових продуктів, були просто скасовані. Директор регіонального представництва Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні Штефан Мойзер розповів про досвід роботи його організації у цей складний для Грузії період.

«У країні не було стратегії щодо забезпечення зайнятості населення й розширення робочих місць – уряд однодумців Михаїла Саакашвілі нічого не робив у цьому напрямку, – наголосив він. – Крім того Грузія стала шостою країною у рейтингу держав з найбільш недружнім трудовим законодавством. Наприклад, у роботодавців з’явилася можливість звільняти працівників без пояснень. І це було не тільки порушенням конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), а й звужувало європейські перспективи Грузії: водночас не виконувалася й підписана напередодні Європейська соціальна хартія. Також влада намагалася створювати власні профспілки – так звані жовті. Це був ліберталіанський експеримент у поєднанні з дещо авторитарним стилем управління Михаїла Саакашвілі. Проте профспілковий рух намагався всіляко протистояти цьому. І сьогодні Грузія живе, процвітає. А її досвід дозволяє уникнути подібних ситуацій в Україні».

Штефан Мойзер вважає, що поки мова про ліберталіанство у нашій країні не йде. Водночас, на його думку, нинішні українські реформи чітко вказують на проведення політики жорсткої економії, яка позначається на житті великих мас людей.

Реформи, з якими доводиться боротися

Про реформи у нашій країні говорять повсюди і на всіх рівнях, бо це найбільше турбує людей і добряче їм допікає. І дії реформаторів здебільшого зазнають критики. Директор програм Центру солідарності АФП-КПП в Україні, Білорусі та Молдові Трістан Масат теж критично оцінив дії наших реформаторів і порадив українським профспілкам активно діяти, спираючись на досвід грузинських колег. 

«Зараз досить багато проблем в економіці України, серед них і анексія її територій, яка заважає розвитку країни і не дає можливості робітникам працювати,  – сказав Трістан Масат. – На жаль, те, що розпочалося як «реформи», фактично маскує захоплення коштів і влади. І тут немає нічого нового: те саме відбувалося за попередньої влади. І це – сумно. Реформи не повинні відбуватися у такий спосіб. Тому проти цього потрібно системно боротися, і  це можуть зробити представники трудящих. Профспілки мають очолити кампанію спротиву таким політичним напрямкам та бажанням влади. Україна здатна зараз чинити опір, як це свого часу робила Грузія».

 Справжнє обличчя реформ

«Діяти потрібно без емоцій, але чинити супротив», – перша  порада, яку дав колегам Ілля Вердзадзе, голова об’єднання профспілок Аджарії. Він розповів про особливості змін у Грузії та ідеологію ліберталіанства, яку сповідував післяреволюційний уряд. За словами профспілкового лідера, до влади прийшли люди, для яких найголовнішим був капітал. Акцент на рентабельності, відсутність державного контролю у низці сфер, відмова від мінімальної зарплати, наступ на трудові права – це те, що тоді було домінуючим. Задля до цього ухвалили й Трудовий кодекс, спростили законодавство та систему оподаткування.

«Водночас прошу не протиставляти ліберталіанство команди Саакашвілі колишньому Радянському Союзу, – зауважив Ілля Вердзадзе. –  Не можна сказати, що до того було добре, а  потім стало погано. Ми отримали у спадок від СРСР багато  негативу, який нам заважав. Тож народ прагнув змін. Але коли нові люди прийшли до влади, то лише давали обіцянки і спекулювали на почуттях грузинів. Вони почали проводити швидкі зміни, але ті виявилися малобюджетними. Хоча інституціональні реформи були хорошими. Та, правду кажучи, можновладці лише змінили схеми крадіжки грошей. Раніше діяла пострадянська – крали і давали хабарі всі й на всіх рівнях. З цим швидко покінчили. Однак красти не перестали, а просто почали робити це більш інтелектуально – через тендери, із бюджету. Не можна сказати, що все було погано. Грубо кажучи, на нижчих рівнях держслужбовцям підвищили зарплату і пригрозили – не крадіть. І це дало свої результати. Наприклад, з’явилися чесні інспектори, які досі  працюють, і люди їх люблять».

Дискримінаційний Трудовий кодекс

Коли інтереси бізнесу стають пріоритетними, звісно, страждають прості трудівники та профспілки. У Грузії політика дерегуляції ринку праці та ухвалення нового Трудового кодексу у 2006 році призвели до тиску влади на профспілки та дискримінацією їхніх членів, ба, навіть арештів. Тож у трудове законодавство були внесені певні зміни. Саме про них розповіла юрист Конфедерації профспілок Грузії Лариса Ліпартеліані. Вона порадила українцям особливо ретельно проаналізувати грузинський Трудовий кодекс, ухвалений у 2006 році, адже й на нас може чекати подібна ситуація. Там документ розроблявся без будь-яких консультацій з профспілками, хоч це й суперечило принципам МОП.

 

«Тодішній уряд проігнорував міжнародне законодавство, розробляючи Трудовий кодекс, – розповіла Лариса Ліпартеліані. – Ми називали його дискримінаційним, адже він був орієнтований на роботодавця, і не давав жодних прав працівникам, ігнорував профспілки. Зокрема, його положення дозволяли дискримінацію людей за їхню участь у профспілковій діяльності. Крім того, ухваливши Кодекс, скасували всі організації, які регулювали ринок праці, а також закони про колдоговори».

Новий Трудовий кодекс змінив старий, ухвалений ще за радянських часів у 1973 році. Грузинські профспілки визнавали, що той документ дещо застарів і потребує змін, у тому числі – відповідати й міжнародним трудовим нормам. Та, за словами Лариси Ліпартеліані, старий кодекс набагато ефективніше регулював трудові відносини й більше відповідав світовим стандартам, ніж новий.

Ілля Вердзадзе,  у свою чергу, зауважив, що до ухвалення нового Трудового кодексу, профспілківцям легше було боротися з роботодавцем: наприклад, за три місяці він зміг поновити на роботу 120 осіб. Допомагало профспілкам як законодавство, так і те, що роботодавці не люблять читати закони. А тут його так спростили, що із 300 статей залишилося лише 150. З’явилися, скажімо, норми, які дозволяли звільняти співробітників без будь-яких пояснень. Тому стало неможливим поновлювати людей на роботі через суд. Особливо скрутні часи настали для профспілківців, яких легко могли позбутися роботодавці. А закон про профспілки, що вимагав погодження таких звільнень з ними, перестав допомагати: суди орієнтувалися на Трудовий кодекс, який мав вищу силу.

Показником того, як влада ставилася до профспілок, стало те, що кодекс навіть не містив поняття «колективні трудові відносини». Підтримувалася також ідея, що не тільки профспілки є частиною таких відносин, а й громадські організації, асоціації робітників. Крім того, як розповіла Лариса Ліпартеліані, зареєструвати профспілку можна було лише за умови, що є 50 охочих вступити до її лав.

Тодішня грузинська влада виправдовувала таку лібералізацію ринку праці необхідністю залучення інвесторів. Та грузинські профспілківці запевнили, що це не сприяло розвитку країни. Замість серйозних інвесторів до Грузії прийшли компанії із третіх країн. Водночас у країні зросло безробіття, що свідчило про помилковість взятого курсу.

«Наш уряд на підтвердження правильності свого курсу головним аргументом називав високу позицію у рейтингу Світового банку щодо ведення бізнесу, – зазначила  Лариса  Ліпартеліані. – Так, ми здобули одне з найкращих місць, але це сталося не через дерегуляцію ринку праці, і не тому, що держава підтримувала бізнес, а завдяки спрощенню процедури реєстрації юридичної особи».

Корисні поради та побажання

Попри усі перешкоди та проблеми грузинським профспілкам все ж вдалося добитися змін у трудовому законодавстві. Після семи років боротьби вони внесли низку корективів у Трудовий кодекс. Та й влада за цей час змінилася. Аналізуючи пройдений шлях, Ілля Вердзадзе дав низку порад українським колегам, а саме: інформувати міжнародні організації про порушення у законодавстві та на практиці; об’єднувати слабкіші профспілкові організації з сильнішими, навіть якщо вони не з однієї галузі; чітко дотримуватися статних вимог та збирати членські внески; створити страйковий фонд; витрачати максимум ресурсів на профспілкове навчання та розвиток молодих профспілківців, не боячись їхніх амбіцій; налагоджувати тісні стосунки з неурядовими організаціями та громадськістю.

«Попри все, відзначу, що за цей час до нас у профспілки прийшли нові люди, – констатує Ілля Вердзадзе. –  Водночас ми одразу почали підлаштовуватися під нову реальність. А головне, ми – боролися. Михаїл Саакашвіллі навчив нас боротися. І ми виграли. Тепер у наших осередках є такі профспілкові активісти, якими ми пишаємося і які задають тон у роботі». 

Від Профспілки працівників АПК України участь у заході взяла Катерина Баришева - голова Київської обласної організації Профспілки працівників АПК України.

Українські  профспілківці подякували грузинським колегам за щиру розмову та обмін досвідом. А ті побажали нам прориву й швидкого економічного розвитку. Усі учасники конференції погодилися, що для захисту людей найманої праці, потрібна консолідація і солідарність.

За матеріалами КВПУ