Чому необхідно укладати колективний договір? Які правові наслідки не укладання колективного договору? Який контролюючий орган забезпечує реалізацію державної політики, зокрема, у сфері соціально-трудових питань?

      Колективний договір - це нормативно-правовий акт, що забезпечує регулювання трудових відносин у сфері застосування найманої праці і укладається з метою узгодження інтересів найманих працівників і власника або уповноваженого ним органу.

Процедура проведення колективних переговорів з метою укладення колективного договору спрямована на досягнення соціальної злагоди на конкретному підприємстві.

Колективний договір - це засіб співробітництва Сторін угоди на виробничому рівні, який базується на засадах рівноправності сторін, взаємної довіри та регулярності проведення консультацій, обов’язковості виконання досягнутих домовленостей і відповідальності за взяті зобов’язання.

Колективним договором установлюються всі можливі за даних соціально-економічних умов соціальні пільги, гарантії, компенсації понад встановлені генеральною, галузевою і регіональною угодами, законодавством та регулюють соціально-економічні та трудові відносини між трудовим колективом і роботодавцем.

Обов’язковість укладання колективного договору, передбачена, по-перше, міжнародним документом, Конвенцією Міжнародної організації праці "Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів" від 01.07.1949№98, а саме ст.4, де зазначено, що це необхідно, що це вжиття заходів, що відповідають умовам країн, з метою сприяння повному розвитку і використанню процедури ведення переговорів на добровільній основі між підприємцями та організаціями підприємців, з однієї сторони, і організаціями трудящих, з іншої сторони, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів.

 Пунктом 1 Рекомендації Міжнародної організації праці № 91 від 29.06.1951 р. щодо колективних договорів передбачено, що шляхом погодження або через законодавство залежно від умов країни повинні встановлюватися системи, що відповідають місцевим умовам, для опрацювання, укладення, перегляду та поновлення колективних договорів чи для надання сприяння сторонам у опрацюванні, укладенні, перегляді та поновленні колективних договорів.

Правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників визначені Законом України "Про колективні договори і угоди" у редакції від 24.07.2013 р.

Відповідно до ст.1 цього Закону колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

 Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом, з однієї сторони, і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Таким чином, законодавством та міжнародними нормами не передбачено положення щодо обов'язковості укладення колективного договору, але передбачається, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Щодо відповідальності за відсутність колективного договору на підприємстві слід зазначити, що чинним законодавством такої відповідальності не передбачено.

Закон України "Про колективні договори і угоди" передбачає відповідальність за ухилення від участі в переговорах, за порушення і невиконання колективного договору, угоди, за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів.

Але існує низка законодавчих актів, які свідчать не просто про необхідність укладення колективних договорів, а про обов’язковість регулювання цим локальним нормативно-правовим договором суттєвих питань умов праці, заробітної плати, відпочинку та інших.

Так, відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Тобто, в зазначеному положенні є пряма вказівка на обов’язковість конкретизації нормативних положень Закону у колективному договорі.

У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим репрезентативним, уповноваженим на представництво органом. Тобто, впровадженню вказаних положень передує обов’язкове письмове погодження, яке зводиться до укладення колективної угоди в інтересах трудового колективу – відсутність якої визнається як порушення чинного законодавства про працю.

Ще один, досить суттєвий аспект колективного договору як локального нормативно-правового акту полягає у його інформативності і ролі засобу підвищення правової культури сторін соціально-економічних і трудових відносин.

В певній мірі, колективний договір відіграє виховну та освітню роль, дисциплінує й згуртовує трудовий колектив і адміністрацію підприємства, спрямовує на високопродуктивну працю та досягнення високих економічних результатів в інтересах обох сторін і держави.

Тому колективний договір маємо розглядати як акт стабілізуючого характеру, спрямований на цивілізоване врегулювання розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, необхідність укладення якого не викликає сумніву. В сучасних соціально-економічних умовах його укладення на всіх підприємствах є обов’язковим.

Таким чином, аналіз значної кількості законодавчих актів свідчить не просто про необхідність укладення колективних договорів, а про обов’язковість регулювання цим локальним нормативно-правовим договором суттєвих питань умов праці, заробітної плати, відпочинку та інших.

Одночасно зазначаємо, що Міністерство праці та соціальної політики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики, зокрема, у сфері соціально-трудових питань, яке узагальнює
практику укладання колективних договорів.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом президента від 06.04.2011 № 386/2011 Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.

Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

 Також, відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратура здійснює нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

 

1. Конституція України, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, редакція від 02.03.2014р.
2. Закон України «Про колективні договори і угоди», від 01.07.1993 № 3356-XII, редакція від 24.07.2013р.
3. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.
4. Рекомендація щодо колективних договорів № 91, міжнародний документ від 29.06.1951р.
5. Конвенція "Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів"  від 01.07.1949 № 98, ратифікація від 14.09.1956.
6. Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затверджене Указом президента від 06.04.2011 № 386/2011.