Війна породжена імперіалістичними відносинами між великими державами, тобто боротьбою за поділ здобичі, за те, кому з'їсти такі-то колонії і дрібні держави, причому на першому місці стоять у цій війні два зіткнення. Перше — між Англією і Німеччиною. Друге — між Німеччиною і Росією. Ці три великі держави, ці три великі розбійники на великому шляху є головними величинами в теперішній війні, решта — несамостійні союзники.

Обидва зіткнення готувались усією політикою цих держав за кілька десятиріч до війни. Англія воює за те, щоб пограбувати колонії Німеччини і розорити свого головного конкурента, який бив її нещадно своєю чудовою технікою, організацією, торговельною енергією, бив і побив так, що без війни Англія не могла відстояти свого світового панування. Німеччина воює тому, що її капіталісти вважають — і цілком справедливо, — що вони мають «священне» буржуазне право на світову першість у грабежі колоній і залежних країн, зокрема, воює за підкорення собі Балканських країн і Османської імперії. Російська імперія воює за Галичину, заволодіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини у цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно), за Вірменію і за Константинополь, потім теж за підкорення Балканських країн.

Поряд із зіткненням розбійницьких «інтересів» Росії і Німеччини існує не менш — коли не більш — глибоке зіткнення між Росією і Англією. Завдання імперіалістичної політики Росії, що його визначає вікове суперництво і об'єктивне міжнародне співвідношення великих держав, можна коротко виразити так: при допомозі Англії і Франції розбити Німеччину в Європі, щоб пограбувати Австрію (відняти Галичину) і Османську імперію (відняти Вірменію і особливо Константинополь). А потім при допомозі Японії і тієї ж Німеччини розбити Англію в Азії, щоб відняти всю Персію, довести до кінця поділ Китаю і т. д.

І до завоювання Константинополя, і до завоювання все більшої частини Азії царизм прагне віками, систематично проводячи відповідну політику і використовуючи для цього всілякі суперечності й сутички між великими державами. Англія виступала довше, упертіше і сильніше противником цих прагнень, ніж Німеччина. З 1878 року, коли російські війська підходили до Константинополя і англійський флот з'явився перед Дарданелами погрожуючи розстріляти росіян, як тільки вони з'являться в «Царграді» — до 1885 р., коли Росія була на волосок від війни з Англією з-за дільби здобичі в Середній Азії (Афганістан; рух російських військ вглиб Середньої Азії загрожував пануванню англійців в Індії) — і до 1902 року, коли Англія уклала союз з Японією, готуючи війну її проти Росії — за весь цей довгий час Англія була найсильнішим ворогом розбійницької політики Росії, тому що Росія загрожувала підірвати панування Англії над рядом чужих народів.^[1]